Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це пандемія, яка щороку впливає на мільйони життів. Хоча жертвою насильства може стати будь-хто, у більшості випадків агресорами є чоловіки, а постраждалими — жінки. Це не випадковість і не стереотип, а наслідок нерівності, традиційних гендерних ролей та суспільних норм, які виправдовують домінування чоловіків і агресію, водночас змушуючи жінок мовчати або відчувати провину.
У Великій Британії кожна четверта жінка стикається хоч раз в житті з домашнім насильством, а кожна п’ята зазнає сексуального насильства. Тут йде мова не про тільки фізичне, а й про емоційне, економічне, примусовий контроль тощо.
Незважаючи на інформаційні кампанії та зміни в законодавстві, проблема не зникає. Але що, якби звичайні люди — свідки — могли б допомагати?
В своєму дослідженні я розглянула, як люди у стереотипно чоловічих колективах, наприклад у футбольних клубах, можуть допомагати змінювати шкідливі норми та запобігати насильству ще до його виникнення.
Проблема: Токсична маскулінність і культурні норми
Частіше всього насильство проти жінок не є якимись поодинокими випадками. Це частина ширшої (традиційно патріархальної) культури, в якій агресивну та контролюючу поведінку чоловіків виправдовують чи навіть не помічають. Це особливо помітно в середовищах, де домінують чоловіки, і де традиційні уявлення про мужність можуть сприяти шкідливим переконанням.
Наприклад, дослідження показують, що чоловіки, які займаються контактними видами спорту, зокрема футболом, частіше вірять у міфи про зґвалтування — тобто такі хибні переконання, які звинувачують постраждалих ("сама ж так одяглась," "сама ж пішла пізно гуляти") або виправдовують нападника ("вона його довела, він просто дуже розізлився," "та він же був в стані алкогольного сп'яніння, що з нього взяти"). В таких середовищах також частіше чутно сексистський гумор та тролінг. Людям просто важче розпізнати насильницьку поведінку та протидіяти їй, якщо вони її не бачать як проблематичну.
Але культурні норми можна змінювати. Для цього необхідно впливати на знання, розуміння та сприйняття проблематичних ситуацій. Навчити людину бачити в певній поведінці проблему і розуміти її вплив на оточуючих.
Як можуть діяти оточуючі?
В соціальній психології є поняття "bystanders" - "свідки". По суті це всі люди, хто бачить або чує якусь ситуацію, а потім приймає рішення втрутитись або проігнорувати залежно від зовнішніх (середовищних) та внутрішніх (особистісних) факторів.
Хтось загубив гаманець, ми були поруч і побачили - тобто ми bystanders (свідки). Вирішили нічого не робити - тоді ми passive bystanders ("пасивні свідки"). Вирішили підняти і наздогнати - і ми стали active bystanders ("активні свідки"). В контексті моїх досліджень це може бути товариш по команді, який чує сексистські жарти в роздягальні, чи друг, який помічає ознаки насильницьких стосунків, або колега, який стає свідком домагань на роботі.
Відбувається значна кількість когнітивних процесів, і окрім цих процесів ще є і фактори, які можуть впливати на нашу поведінку в кожній ситуації (на рішення підняти гаманець, на рішення сказати щось або проігнорувати, на рішення подзвонити в поліцію, делегувати і перекласти відповідальність тощо). Саме ці когнітивні процеси та фактори (та їх взаємодію) я і досліджую.
Це допомагає зрозуміти, як ми можемо безпечно та ефективно реагувати. Наприклад, як ми можемо відволікти, щось сказати (і кому), асертивно втрутитись, підтримати постраждалих, повідомити комусь про ситуацію тощо. Це змінює підхід до проблеми: замість того, щоб вся відповідальність лягала на постраждалих або правоохоронні органи, до запобігання насильству по суті залучається вся спільнота.
Футбол як платформа для змін
Я оцінювала першу в Великобританії програму у футбольному клубі "Football Onside", яка навчала гравців, тренерів і персонал розпізнавати насильство, розвінчувати міфи про нього та ставати "активними свідками."
Результати виявилися обнадійливими:
Учасники менше вірили в міфи та стереотипи.
Вони відчували більшу впевненість у своїй здатності втручатися.
Вони стали частіше помічати сексизм навколо.
Багато хто повідомив про готовність кинути виклик проблематичній поведінці.
Проте оцінити реальні зміни в поведінці було складніше: хоча ставлення змінилося, не завжди було зрозуміло, чи це призвело до конкретних дій. Чому? Відповідь в наступних постах.
Виклики у запобіганні насильству
Заохочення свідків до дій — непросте завдання. Багато хто боїться негативної реакції, хвилюється, що ситуація погіршиться, або просто не знає, як правильно діяти. У чоловічих колективах виступати проти сексизму інколи вважається зрадою чи слабкістю.
Тож як зробити "втручання свідків" нормою? Як перетворити навчання у реальні дії? Як долати опір, особливо в культурах, де токсична маскулінність вже давно укорінена?
В мене є відповіді на ці питання, але мені цікаво почути твою думку!
Чому це важливо
Запобігання насильству — це не лише про закони та покарання. Це про зміну повсякденних поглядів, стереотипів і поведінки. Насправді кожен може зробити внесок.
Щоб дізнатися більше про це дослідження, приєднуйся до семінару Центру досліджень гендеру та насильства 1 травня 2025 року: 2025: CGVR Seminar 7 | School for Policy Studies | University of Bristol
Dr Anastasiia G Kovalenko
04 Березня 2025 року
Comments